В рамках співпраці Академії НФК «Ураган» та польської агенції EmSport ми продовжуємо рубрику пізнавальних статей про спортивну методику, психологію та здоров’я футболістів. Наступний матеріал – інтерв’ю Томаша Бишка – ліцензованого тренера коучінгу УЄФА (диплом «А»), тренера «Лехії Гданськ» (U-14), координатора футбольної академії та куратора мотиваційного проекту для тренерів.
Влітку 2018 року Томаш Бишко в складі польського «десанту» тренерів побував в Україні і ділився своїми знаннями на футбольному таборі «EmSport Uragan Football Camp».
Ви автор проекту “Ділюся знаннями”. Розкажіть детальніше…
Проект був створений для людей, які не можуть пройти стажування або навчатися чомусь новому на тренінгах. Тому на своєму сайті я розміщую інформацію з конференцій, на яких побував, чи зі стажувань, чи з розмов з іншими тренерами. Хоча я ще молодий, і багатьох речей не знаю, але радію, що маю чим поділитися, і велика кількість людей може використовувати мої знання.
З ким з відомих тренерів контактували?
Як з Екстракласи, так і з-за межі країни. Уалі був моїм наставником під час стажування в «Ajax Amsterdam», він займався всіма організаторськими справами. Також познайомився з Томеко Корі, завдяки йому я отримав стажування в «Крістал Палас». Тепер він тренер голкіперів в академії «Заглембе Любін», і ми досі підтримуємо хороші стосунки. Також я самостійно їздив у Загреб – стажування організовував Іван Кепція, який зараз працює в «Легії». Спочатку я подумав, що це великий клуб, і буде більш поверхневе ставлення, але Іван виявився дуже відкритою позитивною людиною. Ми познайомилися з ним особисто, він постійно все пояснював, і справив дійсно гарне враження.
Що найбільше подобається у тренуванні молоді?
Для мене це пристрасть, і коли я бачу, як вони радіють, наскільки сильно вони хочуть тренуватися, і як підходять до своїх обов’язків – я щасливий зустрічатися з ними. Немає нічого прекраснішого.
Ви тренер команди «U-14», на чому саме потрібно акцентувати увагу у такому віці?
Насамперед, на розвитку футбольних навиків. Також – елементах тактики, але вона повинна бути представлена з раннього віку – спочатку індивідуально, потім в групах, і у команді. Ми хочемо поєднати чотири тренувальні аспекти – психологічний, моторний, тактико-технічний підхід.
Яких помилок зазвичай допускають тренери в академіях?
Я б не називав це помилками. У Польщі якість навчання рухається вперед, і можна побачити прогрес у молодших групах. Інколи кажуть, що кращі академії світу не рахуються з нами, але це не так – на міжнародних турнірах часто відзначають, що польські команди добре працюють, але проблема починається на етапі переходу від юніорів до старших. Але завдяки юнацькій лізі ці хлопчики можуть конкурувати один з одним. Це хороший варіант, так тренуються в Англії, ліга починається тільки з U-18, потім вже U-23 або Прем’єр-ліга. Тобто перехід є більш живим, ніж в нас, але ми також прагнемо до цього, і я думаю, що через кілька років будуть результати.
Тренер Марек Ванік в одному з інтерв’ю заявив, що вказувати гравцям під час матчу – дуже погано.
Мені було приємно зустрічатися з Ваніком на курсі в Гродзіськ-Велькопольську, де я був студентом УЄФА «В». Справді, нас вчили не «контролювати» гравців під час матчу. Завдяки цьому з’являється свобода приймати рішення на майданчику, це розвиває творчість, що дуже важливо. Дитина повинна мати відкритий розум під час матчу.
Ви встигли попрацювали в декількох клубах. Яка різниця?
Обов’язково у групах повинні бути навчальні підрозділи. У маленьких клубах більшість хлопців відстають від однолітків з «Легії», тому неминуче ці тренування виглядають по-різному. Однак, це не означає, що в цих слабших групах немає хлопців, які виділяються. Вони є, і ви повинні максимально підганяти їх вперед, мотивувати працювати, відповідно підтягуватимуться ще слабші. Таким чином кожна сторона виграє.
– А як це виглядає з точки зору психології? Легше працювати з старшими чи молодшими дітьми?
Зі старшими, бо вони більш свідомі. Звичайно, хтось повинен їм допомогти, і тут важлива роль батьків та тренерів, котрі повинні формувати команду разом. Спілкування, особливо в такому віці, є неодмінною складовою кожного виду спорту. Що стосується молодших дітей, то вони не мають концентрації та обізнаності, але це прийде з часом.
Як це відбувається закордоном?
«Бенфіка» (Лісабон) мене приємно здивувала. Одного дня ми поїхали не тренування до 4-5-річних малюків, і уявіть собі, – у них звичайне тренування! У такому віці!
Не у формі веселощів, все серйозно – гра «1 на 1», повороти до оборони, дриблінг у поєднанні з координацією… Натомість, в “Динамо Загреб” футболісти U-7 на початку тренування, хвилин десь десять, стоять один перед одним і грають у два контакти: прийом-передача, прийом-передача.
Неймовірно.
Тому я думаю, що ми повинні вибрати один шлях і йти ним. Більшість тренерів приходять на тренування до таких діток і кажуть: “Знову одне і те саме”. З однієї сторони так, але, якщо протягом тривалого часу на кожному тренінгу витрачати десять хвилин на цей елемент, врешті-решт, він зможе використати його в матчі, і той, хто зараз сміється, буде далеко позаду.
Після спостереження за вашим навчанням складається враження, що ви працюєте над тим, що навіть гравці Екстракласи не можуть зробити: високий пресинг, коротка передача м’яча, гра в один контакт…
Настає ера молодих гравців, які проходять цей тренувальний маршрут за моделлю PZPN (Футбольна асоціація – авт.). Мені дуже подобається той факт, що спеціально для тренерів створюються допоміжні матеріали. У менших клубах тренери не мають можливості навчатися, а завдяки їм відкривають для себе щось нове. Тому, коли діти з маленьких містечок приходять до нас, вони вже знають, що робити в певній позиції, як вводити м’яч, як грати. Як відомо, багато що залежить від груп. У мене є випуск 2005р.н., але в іншому клубі в дітях того ж віку можна звернути увагу на інші аспекти, оскільки вони просто мають інші можливості. Але в більшості випадків ви можете побачити прогрес.
Вам тільки 25 років, у вас університетський диплом і досвід стажування у великих клубах. Такий вік полегшує контакт з дітьми?
Я дуже контактна людина, і це більше характер, ніж вік. Я намагаюся більше усміхнутися під час тренувань, тому що дитина не може працювати безперебійно. Звичайно, робота важлива, але вам потрібно знати, коли зупинитися.
Отже, тренер повинен бути не тільки наставником, а й другом?
Можливо, не другом, бо має бути дистанція між гравцем і тренером. Я б назвав його «товаришем», який допоможе у важкі моменти, але коли це буде потрібно – буде авторитетом.
Чому на фоні європейських академій ми виглядаємо так блякло?
Я з цим не згоден. Різниця помітна лише на рівні U-16, і це тому, що з 16-ти років ви можете здійснювати іноземні трансфери. Наші Академії не мають такого бюджету, як наприклад, «Ліверпуль», де трансфери досягають, якщо не помиляюся, біля 5-ти мільйонів фунтів, що сягає бюджету чотирьох академій у Польщі разом взятих. Колосальна різниця. І якщо вони конкурують між собою у віці від 18 до 23 років, то у старшій віковій категорії все проходить значно спокійніше, без дефіциту. Ми також конкуруємо один з одним, але рівень – є рівень. Тоді найкращих вибирає старший тренер, і виявляється, що вони не дотягують від Екстракласи, бо не готові. На мій погляд, їм потрібно більше часу. Тут я згадаю приклад Карола Філі, з яким я мав можливість співпрацювати. Він зіграв у команді U-19, далі на правах оренди перейшов в «Хойнічанку», де зіграв на старшому рівні, поки нарешті не отримав реальний шанс у матчі з «Гурніком» і використав його. Він зіграв дуже гарний матч.
Ви також працювали з Матеушем Сопочко?
Так!
Вже тоді було очевидно, що вони виділяються?
З точки зору футболу – однозначно!Що стосується Карола, то він не був у четвірці нашої ієрархії. Окрім Матеуша, який був у відмінних фізичних кондиціях. Це чудовий приклад для хлопчиків з академії, який показує, що не ріст і сила допомагають грати, а футбольний інтелект, швидкість руху м’яча і, найголовніше, важка робота.
До речі, мені дуже сподобався тренер «Стоковця». Минулого сезону він їздив майже на кожен матч Центральної юнацької ліги U-19 і дуже ретельно спостерігав за хлопцями. Він поставився до цього дуже серйозно і не випадково Матеуш та Кароль перейшли в першу команду – вони показали себе з найкращої сторони, отримали визнання в очах тренера, і тепер мають свою нагороду.
Інфраструктура бажає бути кращою?
Якщо чесно, нам в «Лехії», немає на що жалітися. Ми тренуємось у двох місцях. Перше – MRKS, добре підготовлене трав’яне поле стадіону «Energa Gdansk». І, звичайно, наша головна база «Traugutta 29», де ми граємо матчі. Завдяки цьому хлопчики іноді зустрічаються з гравцями першої команди, вони можуть поговорити з ними, взяти автограф. Це ще один момент, який їх мотивує. Вони бачать, що футболіст не є науковою фантастикою, а реальним майбутнім.
Звісно, кожен хоче мати свою базу, місце, куди він зможе прийти вранці на роботу, посидіти, випити каву і піти тренуватися. Але якщо це не так, це не означає, що ми збираємося зламатися? Ми повинні робити свою роботу, і прийняти те, що є.
Число тренерів не проблема?
У кожній групі ми маємо мінімум двох тренерів. Також є тренер воротарів, тому не все так погано. Влітку ми тренуємо удвох, а коли починається навчальний рік до роботи приєднується наставник голкіперів. До того ж, отримала схвалення моя ініціатива, і до нас в ролі помічників приєднуються стажери – випускники Гданського університету по класу фізичної культури.
Томаш Хайто в «Cafe Futbol» заявив, що майже в кожній академії не більше 1-2 тренерів на групу.
Ну, важко не погодитися. Коли молоді спеціалісти повертаються з європейських академій, то можна побачити напрям розвитку. Є тренер воротарів, фізіотерапевт, два тренери, і психолог, допомога якого особливо помітна на турнірах. Часто трапляється, що на останніх секундах втрачається мотивація, команда програє і «вилітає» з групового етапу – тоді починається шок, сльози, істерика, і завдання психолога – «гасити» це полум’я.
У вас трапляється в команді таке «полум’я»?
Звичайно, траплялося, тим більше, коли ми програвали важливі міжнародні матчі. Тому доводилося спілкуватися з хлопцями, піднімати їм настрій, пояснювати, щоб так сильно не переймалися.
Але такі матчі – хороший іспит.
Це правда, але давайте бути чесними – «Заглембе Любін» та «Лех Познань» – провідні академії, коли мова йде про фінансові аспекти. Вони мають можливість регулярно виїжджати за кордон для турнірів та товариські матчів, у нас це трапляється рідше. Ми також були організатором турніру «Гданських львів», і грали з «Лесстер Сіті.
Ви тоді виграли?
– Так, але для нас результат не є важливим. Ми раді, що показали дуже хорошу гру, тому що це найважливіше.
Повернувшись до стажування в Лісабоні, що вас здивувало?
Навчальна база! Ти можеш посміятися, але коли ти входиш туди то це 9 полів, 62 кімнати для проживання, 20 роздягалень, геніальна машина Benfica 360 LAB, на якій я мав можливість навчатись. У них є кошти на це, вони продають гравців за мільйони євро так часто, що колесо крутиться. Їх бази знаходяться по всій Португалії, і навіть у таких далеких куточках світу, як Гвінея, Китай або Мозамбік.
Кількість скаутів теж вражає. У юнацьких групах їх близько 60, а разом з першою командою понад 100 чоловік. Крім того, є 100 волонтерів. Неймовірно!
На які вправи звернули увагу?
Насамперед, на психологічні! Наприклад, одна з вправ: гравці вишикувалися в один ряд. Коли тренер сказав «один» або «два» – така кількість повинна вийти з ряду, без жодних слів, тільки керуючись спостереженням і концентрацією. Коли помиляються, починаєте все з початку.
Друга вправа була ще цікавішою, і ми, тренери, самостійно випробували її на собі. Ми створили коло з дев’яти людей і отримали п’ять тенісних м’ячів. Ми повинні були кидати їх один одному, щоб жоден не впав на землю, крім того – передачу заборонено давати сусіду. Ми розпочали, і протрималися секунд десь сім, і тоді координатор пояснив, що головне – концентрація та співпраця. І тоді запитав, наскільки довго ми зможемо втримати м’яч? Ми відповіли, що максимум 1,5 хвилини. Але цього разу всі мобілізувалися, і повністю зосередились на досягненні мети. Час йшов, а ми все ми грали і грали, і коли впав перший м’яч, тренер сказав, що ми протрималися 2,5 хвилини. Ми не повірили і перша реакція була така: “Покажи секундомір!”.
Голова працює.
Працює, але зовсім по-іншому. Це дуже легко застосувати під час звичайного тренування. Коли я побачив, що мої хлопці втрачають м’яч в один контакт без суперника, то зібрав їх, і дав їм цю вправу. На початку вони трималися 30 секунд, потім хвилину. І коли вони сказали, що вже не можуть, то навіть не зрозуміли, що копають більше семи хвилин.
Який головний акцент в академіях, де ви були?
Вони керуються гаслом: «Ми не тренуємо команди, ми тренуємо гравців». І це справді реалізовується на практиці. Нещодавно Вільфрід Заха феноменально зіграв у «Кристалічному палаці», Бернардо Сільва з «Бенфіки» виступає за «Манчестер Сіті». Люк Модріч, Матео Ковачич або Деян Ловрен – гравці «Реалу» та «Ліверпуля».
Інтенсивність тренувань не надто висока?
В жодному випадку. Приємно дивитися, коли під ногами цих хлопців «горить земля». Вони йдуть на кожен м’яч, як на вогонь, тому що знають, що найменша помилка і їх в команді може не бути. Це величезна відповідальність. Ти випадаєш, і на твоє місце з’являється тисяча добровольців.
Ви спостерігали за Пшемиком Мацєжинським під час перебування в Лісабоні?
Важко було не спостерігати, так як він був єдиним поляком, крім того, пов’язаним з «Лехією». Я також працював з Пшемиком в Гданську, як другий тренер U-19, і я радий, що він отримав шанс піти. Що з цього вийде? Побачимо! Але сподіваюся, він прорветься до першої команди.
Він виділявся на тренуваннях?
Якщо говорити про футбольні аспекти, то я не побачив великих відмінностей. Однак я був там тільки протягом тижня, тому мені важко судити. Але гадаю, якщо й були якісь відмінності, то вони були пов’язані з підходом деяких гравців, а також їхньою поведінкою на полі, та за межами.
У одному з інтерв’ю ви сказали, що найбільшою проблемою в Польщі є менталітет і підхід до навчання.
Це було три роки тому, але відчуваю, що з кожним роком стає краще. По своїй команді бачу, що вони прогресують, знають більше. Раніше, коли тренер давав певне завдання і на мить відвертався, гравці перестали тренуватися, типу: “Поки він не бачить, у нас є час”. Тепер все пішло вперед, і хлопці знають, до чого вони прагнуть. У кожного є своя мета – вдосконалити свої навички.
Ми постійно говоримо про геніальне навчання. Як воно відображається на старших?
Коли ви переглядаєте статистику, ви можете побачити результати. У сезоні 2017/18 рр. частка вихованці у першій команді «Бенфіки» досягла 32%, а в «Динамо Загреб» – аж 48%.
Це щастя, коли гравці розвиваються.
Це щастя, бо лише крок за кроком ми можемо вийти на більш високий рівень. Взагалі, ми любимо скаржитися, що це мало, але, якщо ми не будемо багато працювати, то не буде нічого, окрім розмов. Я думаю, що ми дуже працьовита нація, і якщо ми будемо йти цим шляхом, то через кілька років будемо збирати плоди цієї праці.
Ви писали, що тренування у «Динамо Загреб» не сильно відрізняються від тих, які проводяться в Польщі.
Це правда. Рівень гравців приблизно однаковий, оскільки методи та підходи до навчання не суттєво відрізнялися від польських стандартів. У них скаутінг починається з груп U-14 і працює по всій країні. Найбільш талановиті потрапляють у Загреб, де існує шкільне відділення та індивідуальні заняття. Вранці, коли одна група якоїсь команди йде до школи, інша – тренується, а потім міняються. У підсумку, є два тренера для восьми хлопчиків, які, хочеш ти цього чи не хочеш, працюють пліч-о-пліч. Ми спостерігали за U-17 на тренуваннях впродовж тижня, я, скажу, що команда зустрілася лише один раз.
Ми вже згадували, що з командою працює психолог. Розкажіть детальніше…
У європейських країнах співпраця з психологом стає нормою. У “Динамо Загреб” він їздить з гравцями на матчі. Психолог веде спеціальну анкету, і спільно з тренерським штабом оцінює, як конкретний гравець сприймає підтримку трибун, як він реагує на коментарі тренера, як він поводиться після втрати м’яча. Зрештою, вони аналізують кожного футболіста, акцентують, що потрібно вдосконалювати, і роблять це. Кожна деталь має значення!
Крім того, вони роблять запис кожного тренування та матчу. Натомість, ми записуємо лише матчі, і на наступний день зустрічаємося з хлопцями і аналізуємо їх. Втім, я не вірю, що проектор і місце для перегляду є проблемою. Якщо буде бажання – реалізувати це не так складно.
Яка в нас ситуація з надто емоційними батьками?
Якщо тренер свідомий, то він присвячуватиме час батькам – знайде час, щоб зателефонувати чи зустрітися, і розповісти про тренування, і про те, на чому акцентується увага. Тому, як правило, проблем немає! Батьки приходять, знають правила, і матч дивляться спокійно.
Як було в «Олівії Гданськ»?
То був специфічний період, рівень тренувань не був ще настільки високим, але досі пам’ятаю одну історію, яку розповім мені товариш. Один з батьків під час матчу сильно кричав і підказав своїй дитині, тому тренер на наступний поєдинок взяв з собою джойстик від PlayStation, віддав його батьку і сказав : “Якщо ти хочеш крикнути своєму синові і дати пораду – натисни «x», а якщо він повинен грати, то «трикутник» . Ситуація врегулювалася, і «загасила» гордого батька.
Знаю ще один приклад. Гравець, чий батько дуже кричав, був вилучений із поля. Тренер сказав йому бігти до батька і сказати, що якщо він продовжить, то більше не побачить його на полі.
Якщо повернутися до ваших закордонних стажування, то центр «Crystal Palace» справив велике враження на вас?
Так, інфраструктура знаходиться на дуже високому рівні. Команди U-16 та U-18 тренуються біля старших – буквально через дорогу у спортивному залі «Goals». Натомість, наймолодші вихованці, від U-7 до U-14, мають навчальний центр у Crystal Palace Park, де у їх розпорядженні ігровий майданчик зі штучним покриттям під куполом. Що мене здивувало найбільше? Вони приділяють велику увагу дрібницям. Тренер ніколи не продовжить вправу, якщо вона не правильно виконується. Він буде «мучити» поки не навчить правильно її робити.
Як все відбувається в Амстердамі?
У них власна модель навчання, і все блискуче організовано. Величезне враження справив їхній тренувальний об’єкт, зараз вони будують ще одну базу, з бюджетом понад 40 мільйонів євро. Академія переміститься туди, а старий «De Toekomst» буде в розпорядженні першої команди. Ми були там давно, більше трьох років тому, тоді нам було представлено програму “BOVENBOUW 2014/15”, спрямовану на юніорів A1, A2 (молодші) та B1 (старші). І ми вкотре повертаємося до гасла: “Ми не тренуємо команди, ми тренуємо гравців”. Кожен тренер мав обраних гравців, котрих він повинен розвивати. Проходило шість тижнів і тренери змінювалися. Таким чином, гравці ставали гнучкішими, бо не були залежними від одного наставника.
Перед початком сезону обговорювався обов’язковий принцип заявки хоча б одного молодого гравця у склад команди. Що думаєте?
Я тільки за. А ще краще було б, якби це зводилося до заявки саме клубного вихованця. Є багаті команди, які можуть «купити» молодого гравця, а ми повинні дбати про просування талановитих хлопчиків, які пов’язані з певним клубом. Я вірю, що в кожному клубі є принаймні один вихованець, який може грати на рівні Екстракласи.
Багато хто каже, що визначальними повинні бути навички, а не вік.
Арсен Венгер одного разу сказав дуже важливу фразу: «Не важливо скільки тобі років, важливо, як ти граєш у футбол». Він впродовж тривалого часу грав молодим складом, і переконаний, що саме за ними майбутнє, і не потрібно робити ставку на старших тільки тому, що вони мають досвід.
Єдине питання, чи зможуть вони грати футбол?
У нас є приклад Матеуша Сопочка, Карола Філі, Адама Хряновського та кількох інших, які вже грали в Екстракласі. Я знову повторюся – я не вірю, що в командах U-18 або U-19 немає гравців, котрі можуть виступати на професійному рівні. Так, ми боїмося, що вони будуть погано грати, помилятися, але де він здобуде таку практику, як не серед досвідчених і старших? Тренування та матчі – це дві абсолютно різні речі. Є трибуни, є хвилювання, і велика відповідальність. А без такого «бойового хрещення» буде дуже важко.
Ти в процесі навчання УЄФА на ліцензію «А». Написав дипломну роботу?
Робота написана, тема: «Характеристика команди «Лехія Гданськ U-14» на наступні два роки» Письмовий іспит був прийнятий, тому залишається лише практика та захист дисертації (нещодавно Томаш отримав ліцензію – авт.).
Коли УЄФА Pro?
Якщо пройду іспити, то зосереджусь на ліцензію УЄФА на елітну молодь, потім хочу потрапити у дорослий футбол.
Успіху!
Maciej Golec для 2Х45